Хлистун Катерина, AU PAIR, Америка

Хлистун Катерина, AU PAIR, Америка

Доброго дня!Мене звати Катерина. Я була Au-Pair в США 1,5 року (з 2008 по 2009 рік). Я завжди мріяла побувати в Америці і ось завдяки цій чудовій програмі моя мрія збулася!Втім, я вважаю, що мені щастило з самого початку. Я досить швидко зібрала необхідні документи, здала на права. Часу між тим, як я відправила документи в агентство і коли я познайомилася зі своєю сім'єю, пройшло всього лише близько місяця. До речі сказати, найперша сім'я, яка мені зателефонувала і стала моєю host family на всі півтора року.В Америку я летіла в березні. Всього нас було п'ять дівчаток з України. Пам'ятаю було багато вражень від перельоту – адже це більше 10 годин. Коли ми прилетіли в Нью-Йорк, то не вірилося, що ми стоїмо на американській землі. Спогади звичайно трохи смутні – переліт, плюс величезний захват, плюс розуміння того, що щось відбувається, але що саме …? :)) Нас зустріли в аеропорту представники агентства і відвезли в готель, де проходив триденний тренінг (Orientation), який включав все, що необхідно знати Au-Pair про роботу з дітьми та поради щодо якнайшвидшої адаптації до американського життя. Можу відзначити, що організація всього цього прекрасна! Ми трохи переживали, що будуть проблеми з розумінням матеріалу – адже все було англійською, а ми ще до неї не зовсім звикли. Звичайно, в кінці першого дня голова трохи пухла з незвички, але з часом все налагодилося само собою.Після трьох днів в готелі ми мали роз'їжджатися по своїм сім'ям. Так як моя сім'я була з Нью-Йорка, то вони забрали мене самі. Було трохи страшно, так як я розуміла, що починається якесь інша, нове життя, але і дуже цікаво. І хотілося швидше вже почати це найновіше американське життя 🙂Повинна сказати, що мені ДУЖЕ пощастило з родиною!!! Вони виявилися чудовими людьми, і ми відразу ж знайшли спільну мову. У них вже був досвід спілкування зі студентами по обміну. Так що нова людина в будинку з іншої країни не була для них чимось новим і незрозумілим. На той момент, коли я жила у них, я доглядала тільки за однією дитиною, дівчинкою, і їй було 7 місяців. Коли я їхала, їй уже виповнилося 2 роки. Так що вона практично виросла у мене на очах. Не дивлячись на те, що з англійським спочатку було трохи тяжко – все-таки це різні речі, коли ти його вчиш будинку і коли треба на ньому говорити і думати 24/7. Правда вже через 3-4 місяці під час дзвінків додому на Україну я вже не могла нормально сформулювати речення на російській і не вставити туди хоч одне англійське слово. Мої host parents дуже допомогли мені в перший час: ми разом їздили по місту, вони мені пояснювали що й до чого. Але найвеселіше сталося зі мною коли я вийшла ввечері сама прогулятися по нашому кварталу і заблукала. Ну хіба я з України звикла до того, щоб вулиці були розташовані чітко, паралельно або перпендикулярно один одному?! У нас же як – де доріжку побачив там і пішов. Та й вулиці виляють куди і як хочуть. А там все по-порядку! Так я і бродила навколо години дві і не могла збагнути, в якій провулок згорнути. Та ще дома всі виглядають майже однаково. Але на щастя все закінчилося благополучно. І вже через тижні три, коли я розібралася з цим остаточно, ми з новими, які приїхали Au-Pair, шукали вже їхнього будинку.Загалом, моя адаптація пройшла безболісно і навіть якось швидко. Чого не можна сказати про зворотну адаптації до життя на Україні після повернення додому!У плані англійської – перші кілька тижнів було важко говорити і рот хворів від незвичної артикуляції. Потім близько чотирьох місяців я багато говорила, але розуміти було складно. Тим більше, що в Нью-Йорку величезна кількість людей різних національностей і природно у них у кожного свій акцент. Я дружила з дівчинкою з Таїланду і навіть зараз не можу зрозуміти, як ми могли спілкуватися – кожен зі своїм акцентом. Але зате через час не було проблем з розумінням інших людей. Найбільший захват у мене викликало те, що одного разу я їхала на метро і провідник щось сказав в мікрофон. Я прослухала повідомлення, вийшла на зупинці, яка виявилася кінцевої (як він повідомив) і тут мене осінило – я просто почала сприймати англійську майже як другу рідну мову!Ще, чесно зізнатися, мене вражали магазини, величезна кількість товарів і зовсім недорогі ціни! Це в Нью-Йорку і для Au-Pair'скої зарплати. Загалом, ми тут з подругами стали справжніми "шопоголиками" 🙂 Але, до речі, кишенькових грошей мені вистачало на все! З дівчатами ми любили ходити в різні кафе або ресторанчики, пробувати різні кухні. Мої найулюбленіші – італійська, тайська і мексиканська. До слова, в McDonald's була лише раз, просто з цікавості "а як у них тут?" і зробила висновок – в Україні він смачніший 🙂 Ще мені пощастило, що мої host parents дуже любили готувати! Щовечора ми готували щось новеньке всі разом. І відповідно у нас була щовечора сімейна вечеря. Не було обов'язковим, щоб я там була присутня завжди, але ця традиція мені дуже подобалася, тому я намагалася не пропускати жодного вечері. Коли я їхала до них я їх попередила, що на кухні я повний нуль. Вони поставили собі за мету мене зацікавити і навчити готувати. Повинна сказати у них це вийшло.Так само у мене був час і подорожувати. У мене є друзі в декількох містах Америки і була чудова можливість їх відвідати і заодно і подивитися країну не по туристичних маршрутах. Перший раз у мене була довга Різдвяна подорож. Я летіла до друзів в Лос-Анджелес і потім на машині ми їхали в Лас Вегас і Солт Лейк Сіті. Зовсім не вкладалося в голові, як за 2 дні на машині можна з, скажімо так, літа Каліфорнії потрапити в зиму Юти. Другий раз я знову летіла в Лос-Анджелес на весілля подруги, яка проходила в Лас Вегасі. Завжди було цікаво подивитися на це не тільки у фільмі, а й в житті! Також пощастило побувати в Діснейленді і Universal Studios. Ось вже де ти точно перестаєш відчувати себе дорослим і можеш вести себе зовсім по-дитячому. Зі сміхом згадується, як в Діснеї ми за день встигли побувати на, близько, 12 атракціонах, а до вечора вже просто було не зрозуміло, де небо, а де земля. Ну, і звичайно, було пару невеликих подорожей в Washington D.C. і в Connecticut.Ой, ще згадала невеликий приємний подарунок від Америки! Дуже нам хотілося потрапити на "Wicked" (мюзикл). Ми відстояли довгу чергу, щоб зареєструватися на лотерею і може бути, якщо пощастить, виграти квитки в п'ять разів дешевше, ніж звичайні. Потрібно було просто записати на папірці своє ім'я, скільки квитків тобі потрібно і кинути папірець в ящик. Десять щасливчиків, чиї імена витягли з ящика, отримували квитки. Коли прозвучало дев'ять імен та жодне не було моїм мій знайомий вже категорично заявив, що нам тут нічого не світить. Але радості не було меж, коли десятим ім'ям все-таки виявилося моє.А ще здивувало цілком нормальне метро і особливо те, що воно працює 24/7 – дуже зручно. І як би мене хто не старався залякати в Нью-Йорку, на мій погляд, і з особистого досвіду, життя взагалі виявилося безпечніше, ніж на Україні. Люди добрі, привітні.А тепер трохи про Au-Pair'скі будні. Звичайно, кожен день я по 10 годин проводила з дитиною. Але, як виявилося, це зовсім не важко. Я просто вражена, наскільки багато в Америці різних програм для дітей різного віку. І ці всі заходи влаштовують бібліотеки, зоопарки, ботанічні сади, музеї … Ми постійно кудись їздили, відвідували різні дитячі заходи. Коли було особливо жарко або вже дуже ліньки йти або їхати далеко – ми просто йшли на найближчу дитячу площадку або в парк. Частенько збиралися з іншими Au-Pair та їхніми дітьми і гуляли всі разом. І нам весело, і дітям нові друзі! Я ще дуже люблю фотографувати, тому практично кожен день у мене був "фотозвіт" для сім'ї про проведений день :)Я до сих пір спілкуюся зі своєю сім'єю і вони завжди запрошують в гості. Залишилося тільки почекати, поки випаде така можливість.Звичайно, це далеко не все про моє життя в Америці, але, напевно, найяскравіші моменти.І від програми, і про життя Au-Pair у мене залишилися найприємніші спогади! Я пам'ятаю, як мені не дуже хотілося жити саме в Нью-Йорку, але тепер розумію, що це, на мій погляд, найкраще місто Америки. І чомусь саме там (це моє особисте відчуття) почуваєшся, як вдома.Я вважаю, що отримала безцінний досвід від участі в цій чудовій програмі, що допомогло мені подивитися на світ зовсім інакше.